Кам'янець Вірменський

Південна частина давньоруського Кам'янця, яка порівняно з рештою території острова мала досить стрімкий рельєф з терасами, що спускалися в каньйон Смотричу, нагадувала гірські схили далекої сонячної Вірменії. Мабуть, тому й оселилися тут перші представники вірменської общини. Вони заснували у XIII столітті церкву Благовіщення, а згодом, наприкінці XIV століття - Миколаївську церкву, поруч з якою на рубежі ХУ-ХУІ століть збудували чудову п'ятиярусну дзвіницю. Десь у нижній частині вулиці Вірменської у XVII столітті існувала вірменська церква Григорія, зруйнована в середині XVII століття. Письмові джерела вказують на існування в районі Вірменського ринку Успенської церкви.

Особливості терасного рельєфу, по якому збігали в долину Смотричу криві вулички, суцільні муровані огорожі садиб, що не мали чіткого геометричного планування, притаманного центральним частинам міста. - все це надавало вірменським кварталам оригінального східного колориту.

Десь у XIV столітті у вірменській частині міста сформувалася площа, яка дістала назву Вірменського ринку (пізніше звалася Миколаївською. Соборною. Губернаторською. Тут, крім будинку магістрату вірменської общини (не зберігся), існувало багато кам'яних житлових і торговельних будинків вірменських та українських міщан. Тут знаходилися єпископський палац, гауптвахта, а пізніше - будинок губернатора, православна семінарія, дворянське зібрання, духовна консисторія.

Цікаво, що на Вірменському ринку протягом багатьох віків існували українські храми - мурований Іоанно-Предтеченський (XV століття) та дерев'яний Вознесенський, зруйнований турками в кінці XVII століття. На південному краю вірменських кварталів існувала українська Миколаївська церква (не збереглася). Це переконливо свідчить про дружні взаємини двох міських общин.

У 1575 році у Кам'янці налічувалося понад 300 вірменських сімей. Існували вірменська школа, шпиталь. Серед вірмен було багато чудових майстрів - ювелірів, гончарів, кушнірів тощо. Представники вірменської общини часто супроводжували торговельні каравани, що йшли на Схід, входили до складу польських дипломатичних місій.

Згодом вірменське населення, яке протягом багатьох століть берегло рідні звичаї, традиції та культуру, асимілювалося з українцями та поляками.